Нещодавня відставка дала колишньому міністру більше свободи у розпорядженні власним часом, зазначив Кулеба. «Я справді насолоджуюся новою свободою, яка в мене є. Це свобода створювати свій власний розпорядок дня та вирішувати, кого я хочу бачити, а кого ні. Звісно, якщо ви міністр, у вас немає такої розкоші. Хтось інший завжди складає ваш порядок денний із заходами, і ви повинні відвідувати їх, хочете ви цього чи ні».
Тепер немає потреби вести перемовини, але свої зусилля для захисту інтересів України у світі Кулеба, за його словами, зміг подвоїти.
«Це одна з причин, чому я одразу прийняв запрошення приїхати до Риги. Друга причина в тому, що Рига чудове місто, і тут приємно перебувати в колі друзів. Але
я, як і раніше, роблю те, що робив на посаді міністра. Я використовую свої контакти, свою репутацію та свій голос, щоб заручитися підтримкою рішень, які наблизять перемогу України».
Дмитра Кулебу запросили виступити на Ризькій конференції у панельній дискусії, присвяченій відносинам України та НАТО та майбутньому альянсу. Він зазначив, що головний посил Києва — не марнуйте час, прийміть Україну в НАТО і не пропонуйте їй жодних половинчастих рішень, жодної «альтернативної участі» чи форм асоціації з НАТО. Екс-міністр прогнозує, що це буде «стратегічно найважливіша» тема й у наступні місяці.
На питання LTV, чи сам він пішов з посади, чи його попросили піти, Кулеба розповів, що це було прохання президента Зеленського, але він сприйняв його спокійно.
«Я щасливий, коли можу допомагати та бути корисним. За час своєї публічної кар'єри я зрозумів, що
здатність бути корисним не залежить безпосередньо від конкретної посади. У той момент, коли мене призначили міністром закордонних справ, я був готовий будь-якої миті піти з цієї посади, бо це політика. У всього є початок, у всього є кінець.
Я пропрацював міністром закордонних справ чотири з половиною роки. Я керував українською дипломатією під час пандемії та на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Мені нема про що шкодувати і нема чого соромитися. Я залишив міністерство з чистою совістю та величезною повагою до команди, якою мені випала честь керувати.
Коли президент запросив мене до свого кабінету, і я вийшов з нього, розуміючи, що мені час піти і що він хоче іншого міністра закордонних справ, я не був особливо схвильований, тому що просто прийняв той факт, що тепер робитиму те саме — служитиму моїй країні, але вже як громадянин України, використовуючи той соціальний капітал, який я придбав за всі роки роботи на посаді міністра».
Кулеба спростував припущення, що якісь його напрацювання могли лягти в основу нещодавно представленого союзникам плану перемоги України:
«Я ніколи не привласнюю плоди чужої праці. План перемоги – це ідея та бачення президента України. Але так, коли я був міністром, він зібрав невелику групу, коло людей, щоб обговорити з нами цю ідею свого переможного плану. Я висловив деякі думки та пропозиції щодо тексту. З того часу план розвинувся далі, але, в принципі, те, що я бачив у публічних заявах, майже відповідає тому, що ми обговорювали півтора місяці тому».
Колишній глава МЗС пояснив, що люди, які знають Володимира Зеленського, добре обізнані, що той завжди ставить високу планку. Тому Кулебі зрозуміла емоційна реакція окремих країн на план, запропонований Зеленським союзникам, але колишній очільник МЗС вважає це «початком дуже важливої розмови».
Як прозвучало в ефірі LTV, Кулебі за час служби доводилося зустрічатися з багатьма міністрами закордонних справ європейських країн, США, він сидів за одним столом із людьми, які вирішують, чи давати Україні зброю чи ні. На питання, як би він пояснив небажання країн Заходу дозволити ЗСУ використовувати ракети великої дальності для ударів по військових цілях у РФ, колишній дипломат прямо сказав: справа у їхньому страху, що Україна переможе — вони бояться наслідків.
«Так само, як у 1990 та 1991 роках, коли Захід жахався від можливих наслідків розпаду Радянського Союзу. Навіть сьогодні вони не можуть прорахувати, що означатиме ця втрата для Росії і якими будуть її наслідки.
Я знаю, що говорю не дуже популярні зараз речі, бо про це дуже мало дебатів. Але в моїх розмовах із колегами вони завжди були вкрай обережні або навіть боялися говорити про можливість поразки Росії у війні.
Навіть ті, хто каже, що Україна має перемогти, уявляють, як може виглядати українська перемога, але їм дуже важко уявити, як виглядатиме російська поразка.
Я завжди їм говорю: послухайте, якщо Україна переможе, це означатиме кінець Російської Імперії. Не Росії, а Російської імперії. Якщо Росія переможе — тоді це буде кінець української державності та початок кінця Європейського Союзу як місця процвітання та безпеки.
Тому що Путін до останнього подиху не дозволить Європі жити у мирі та добробуті. Він намагатиметься підірвати його, нападати, продовжувати руйнувати. Це зараз на кону. І тим, хто ухвалює рішення,
не треба боятися кінця проекту Російської імперії. Тому що — хоч би що трапилося далі, це становитиме меншу загрозу для Європи, ніж Російська імперія в її теперішньому вигляді».
Дмитро Кулеба зазначив, що він сподівається на оптимістичний сценарій розвитку подій:
«Дуайт Ейзенхауер, командувач союзними військами в Європі під час Другої світової війни, а пізніше президент Сполучених Штатів, якось сказав, що песимісти не виграють війни. І після початку широкомасштабного вторгнення я прийняв це як один із своїх принципів. І так, я оптиміст. Я раціональна людина — принаймні я на це сподіваюся, але я оптиміст. Тому що, якщо ти не віриш у перемогу, боротися не варто.
Справжнє питання, найважче, відповідь на яке не можна знайти в жодному інтерв'ю, це що означає слово «перемога» і що жителі України сприймуть як перемогу.
Я вірю у перемогу України. Я вважаю, що ми вже перемогли, виживши. Тому що це перший випадок в історії України, коли українська держава не припинила існування під тиском Росії. У всі часи, багато століть тому, будь-який військовий напад Росії на Україну призводив до загибелі української державності.
Сьогодні ми вже досить сильні, щоб захистити нашу державність, існування своєї держави, що, як на мене, — велика історична перемога. І тоді питання – як далеко ми зможемо її пронести. У чому ще ми можемо перемогти?» — сказав Дмитро Кулеба.