Це — версія матеріалу українською.
Версия на русском — здесь.
Аліна Маршал — відомий в Україні модельєр, колись вона навіть створювала капелюшки для Лайми Вайкуле. На стіні в майстерні кілька прапорів, але латвійський — на почесному місці, оскільки саме Латвія допомогла Аліні та її чоловікові Олегу Макарову реалізувати мету – забезпечити українську армію машиною для евакуації поранених.
А почалося все з історії їхнього єдиного сина – Остапа, який загинув улітку, в боях під Запоріжжям. Остапові на той момент було 28 років.
«Виявилося, що сина вже було поранено, але він намагався врятувати і свого пораненого товариша. І обидва натрапили на міну. Вони все ще були тяжко поранені, їх не вдалося врятувати та вивезти з поля бою. Їх не кинули. Була спроба евакуації. На шосту добу росіяни забрали поранених та спалили.
Мого сина спалили пораненого, але він не здався»,
— каже Олег.
Батьки, які втратили дітей, часто закриваються від болю, немов у шкаралупі, розповідають Олег та Аліна, і якийсь час це відбувалося з ними теж.
«Це таке велике горе, що ви наповнюєтеся гіркотою та почуттям несправедливості, що не можете нічого змінити. І ти сердишся на весь світ і на все, що відбувається навколо тебе. І, звичайно, те саме було і з нами», — згадує Аліна.
Щоб не збожеволіти від втрати єдиного сина пара почала думати, що можна зробити.
«Нашого сина врятувати не вдалося, але війна продовжується, і оскільки ми завжди допомагали, то вже тоді думали про те, чого не вистачає. І дійсно,
якби поряд була гусенична евакуаційна машина в той момент, коли син відстрілювався поранений, він був би врятований. Тож ми вирішили врятувати інших дітей. Усі діти, ті, хто на війні, — і наші діти також»,
— каже Олег.
Батьки загиблого воїна створили проект під назвою «Я прикрию», який призначений для всіх, хто може допомогти українським солдатам. Аліна, відчуваючи сильний біль, записала у своїй майстерні відео із закликом пожертвувати на гусеничну рятувальну машину. І сталося диво.
За короткий час відгукнулися багато людей, у тому числі сім'ї, які втратили дітей на війні.
Вдалося зібрати кошти навіть на дві евакуаційні машини загальною вартістю кілька десятків тисяч євро, які виробляють у Швеції. І врешті-решт їх вдалося знайти у Латвії.
Аліна поїхала до Риги з Ольгою, волонтером із Одеси, бо Олегу не дозволено залишати країну через війну.
«Коли Аліна їхала з Одеси, поряд із нами ще купалися у морі, а в Латвії лежав сніг. Вона дзвонить мені й каже – я на Півночі Європи. Навколо сніг та величезні латвійські вікінги. Усі бородаті», — згадує Олег.
Разом з Агні, механіком, якого вони зустріли в Латвії, фондом допомоги Tev та організацією «Янголи для України» вдалося знайти всюдиходи, які незабаром опинилися в Україні. Олег та Аліна від щирого серця вдячні народу Латвії.
«Ваша країна справді відкрила нам серце. Ми не знали, що ви приїдете. Ваш прапор завжди був тут. Завжди!
— наголошує Олег.
Перша машина, яку привезли до Одеси, зараз перебуває у надійному місці та чекає виходу на поле бою. Всюдихід повністю обладнаний усім необхідним та готовий до негайного використання. І він особливий, тому що названий на честь позивного Остапа, який загинув, — «Макар».
У районі, де живуть Олег та Аліна, на згадку про їхнього сина створено мурал. Його намалював український художник Андрій Єрмоленко з власної ініціативи. На картині Остап зображений із крилами янгола, що несе з поля бою пораненого товариша. Саме тут евакуаційну машину було урочисто передано добровольчому медичному загону української армії, товаришам загиблого Остапа.
«Знаєте, я іноді так думаю, коли говорять про Остапа, цікаво, чи я зможу це зробити? Звідки у цих хлопців така сила? І я скажу так – за ними уся Україна. Мого сина більше немає, але я пишаюся ним. Наш син дає нам сили для того, що ми робимо, щоб люди вірили в нас. У нашого сина лишилася маленька дівчинка, наша онука. Нині їй рік. Остап бачив її лише один раз у житті. Вона народилася, коли він був на фронті», — розповідає Олег.
«Але він все одно був там, інакше не міг. Це покоління, яке не може чинити інакше»,
— додає Аліна.
«Вони народились в Україні. У незалежній Україні. Він боровся за свою країну, за всіх нас», — каже Олег.
Остап загинув на полі бою, оскільки до нього не змогли дістатися рятувальні машини. Нині Олег та Аліна збирають гроші на такі необхідні лікарям гусеничні евакуатори.
