● Це — авторська версія тексту українською.
Авторскую русскую версию текста можно прочитать тут.
Tulkojums latviski pieejams šeit.
Потім ми практично одночасно згадали про нещодавнє фото в одній із латвійських груп у Facebook, де було викладено світлини Юрмали 70-х років минулого століття з безліччю відпочиваючих. Тут би нам і зупинитися, але Міла запитала, чи читав я коментарі під ними? Так. На жаль, читав. Я і сам чимало вже на білому світі прожив — безсумнівно, раніше море було глибшим, дерева зеленішими, небо блакитнішим, а морозиво смачнішим. І ми б зрозуміли, якби обговорення йшло в такому дусі.
Але більшість коментарів мала дуже агресивний та істеричний характер. Не хочу і не буду цитувати — думки дуже багатьох авторів незалежно від віку і статі була прості: принесіть нам у сьогодення ідеальне радянське минуле. І Міла дуже вірно зауважила: «З цього зазвичай починається російська пропаганда.
У нас у Донецьку теж так було — ненав'язливо, здалеку. Комуністичні та імперські наративи упереміж із нетерпимістю і ненавистю до іншої думки та пошуку ворога».
Усі принципи маніпуляції громадською думкою і людьми давно і детально описані в літературі. Навіть із прикладом фотокартки Юрмали 50-річної давності: ось як пояснити молодій людині, що у радянського громадянина був досить невеликий вибір, куди поїхати влітку на відпочинок: Крим, Сочі, Одеса, Юрмала. Так, на пляжах вільного місця було годі й шукати, будинки відпочинку були забиті, але жити з комфортом, як ми зараз звикли — кондиціонер, туалет і ванна в кожному номері — було вже розкошеством. А кому не пощастило, знімали «ліжко-місця» в приватному секторі, тулилися по п'ять-шість осіб в одній кімнаті зі зручностями у дворі.
За кордон же виїхати — взагалі за межею мрій. Заповни анкету, її потім перевірить спеціальна людина з КДБ, принеси характеристику з роботи, пройди співбесіду. А коли вже потрапив або в «країну соціалістичного табору», або «в країну загниваючого капіталізму» у складі туристичної групи (ніяк інакше!) — усім ходити тільки групою! разом із супроводжуючим! Теж із КДБ.
Для того,
щоб про ці нескладні факти дізнатися, потрібне невелике зусилля. Але ліньки, не цікаво, є соціальні мережі, Telegram і TikTok, де просто і доступно все розтлумачать і розкажуть.
Якщо ще десять років тому на подібні прояви інфантилізму можна було дивитись поблажливо, то після захоплення Криму і, особливо, лютого 2024 року, треба розуміти, що війна не йде лише на полях України, а й в інформаційному просторі по всьому світу.
В багато разів збільшилася подача російської пропаганди і вона, доводиться визнати, знаходить свою аудиторію.
Наприклад, зарубіжних користувачів прокремлівських каналів Telegram за два роки війни стало вдвічі більше. До 2024 року месенджер посів восьме місце серед усіх соцмереж за їх кількістю. Понад чверть, 27% — жителі європейських країн. TikTok-публікації збирають у середньому 100 тисяч взаємодій із користувачами, а загальна залученість користувачів платформи до російського контенту збільшилася з 3 мільйонів у 2022 році до 13 мільйонів у 2024. На дезінформацію і пропаганду грошей не шкодують, кількість роликів зростає з кожним днем.
І, як іржа, вони підточують моральний дух людей, розмивають поняття зла і добра.
Вік і національність, за моїми особистими спостереженнями, не мають принципового значення. Дивно, але й рівень освіти та доходу — теж.
Півтора року тому пішов я в перукарню недалеко від свого будинку в Ризі. Сів у крісло, розговорився з майстром — виявилося українка із Запоріжжя, вийшла тут заміж і вже понад 25 років живе в Юрмалі. Думав, що зі співвітчизницею здалеку починати не треба, цікавлюся, як рідні в Україні, адже в Запоріжжі постійні обстріли. У відповідь: «Тримаються. Але самі винні, навіщо сварилися з Росією, вона б ніколи перша не напала, її змусили». Далі пішли штампи про «братів», про «як було раніше добре», з Латвії «всі виїжджають», вона читала в Інтернеті... Я сторопів, запитую: «А якщо, не дай Боже, ракета “братнього народу” вб'є вашу сестру і племінників, це як?» Промовчала.
Показовими є результати опитування, проведеного в червні на замовлення Державної канцелярії щодо джерел інформації про війну в Україні. Найбільшу довіру викликають латвійські мас-медіа та державні установи — у більшої половини жителів. Але водночас значно вона зросла до інформації російських державних мас-медіа про війну в Україні — до 15% опитаних, а в березні їх було — 8%.
Тут можна було б впасти в розлогі міркування із серії — що потрібно робити і чому це відбувається. Не буду. Є кому в Латвії робити висновки. Суспільство країни сильне і з хорошою історичною пам'яттю.
Для мене важливі слова Вікторії з Сумщини. Вона приїхала до Риги з двома дітьми, а її чоловік зараз перебуває на лінії боїв: «Мені байдуже, хто чим займався, у якій країні працював і про що думав до лютого 2022 року.
Мені важливо, що людина вдає із себе зараз, її позиція і принципи. Якщо для неї, як для мене і для всіх українців Росія ворог — ми разом. Якщо ж “все не так однозначно”, то нехай йде куди подалі!»
