● Це — авторська версія тексту українською.
Авторскую русскую версию текста можно прочитать тут.
Tulkojums latviski pieejams šeit.
Повернути первозданну наївність сприйняття світобудови, відчуття чарівного, трагізм і віру в диво допомагають художники. Роботи українки Катерини Баранової, яка через війну живе в Латвії, перенесли мене в дитинство, у світ казок і добра. У ньому живуть дивні й дуже знайомі створіння, які захистять, обігріють і побешкетують разом із тобою.
Катерина приїхала до Риги з Києва у квітні 2022 року з донькою.
За професією флорист, художник-дизайнер, майстер із виробництва сувенірної продукції з полімерних матеріалів. Виросла у творчій сім'ї, батько, Костянтин Баранов — відомий режисер і художник-мультиплікатор «Київнаукфільму», бабуся — викладач у художній студії. Із собою разом із речами першої необхідності взяла набір акварельних олівців, а потім дивом вийшло переправити до Риги кілька своїх полотен.
«Я досить швидко знайшла роботу флористом, через три місяці.
Навіть не очікувала, що моя перша професія буде тут настільки затребувана.
Але не можу не писати і, коли з Києва приїхали мої роботи, ми з колегою з Риги абсолютно спонтанно виставилися в “Кварталі вулиці Таллінас”», — розповідає Катерина.
Але перша справжня виставка у неї відбулася 2023 року в студентській галереї BiArt при Міжнародній балтійській академії. «Катря ходила на курси латиської мови у нас в академії, і мені хтось сказав — там є мисткиня. Я попросив — приведіть, покажіть її, — ділиться Валентин Даниленко, куратор галереї і член Спілки художників Латвії, — Я багато бачив робіт... Але тут несподівано було цікаво, і є особистість художника.
Як тільки подивився, одразу запропонував зробити маленьку виставку.
Я дуже пишаюся, що знайомий з Катериною, у неї талант і самобутність півдня. У неї є те, чого в нас немає».
Напевно, стиль Катерини можна назвати примітивізмом або наївним мистецтвом. Відсутні лінійні перспективи, немає тривимірних зображень і порушені пропорції. Але оманлива простота приховує потужний світоглядний концепт, здатний розкрити найглибші та найщиріші прагнення до людської душі. Україна відома майстрами цього напряму: Катерина Білокур, Марія Примаченко, Дмитро Молдованов, Олександр Найден.
«Мені в дитинстві батько забороняв користуватися олівцем і дозволяв малювати тільки пензлем.
Я весь час щось писала, шукала себе. Знайшла те, що мені подобається, народне мистецтво. І це не тільки картини, у Полтаві, де я жила деякий час, я відкрила студію з виготовлення українських сувенірів із полімерів. Це був найщасливіший час у моєму житті», — згадує Катерина.
У Латвії влаштовують багато виставок українських живописців. Вони різних напрямків, але об'єднані одним задумом — людина, її переживання, особистий досвід у заломленні емоційних і психологічних почуттів війни. Ось деякі з них. У столичній галереї Спілки художників Латвії пройшла персональна виставка Івана Вітюка «Думки про дім». Це роботи, створені ним у Латвії з 2022 року. У фойє Даугавпілської міської думи була експозиція «Час, що минає», присвячена річниці військової агресії Росії проти України, з фондів Арт-центру імені Марка Ротко. У Краславі — спільна виставка українських і латвійських художників під символічною «бітлівською» назвою With a little help from my friends.
Галерея BiArt надає можливість безкоштовно виставлятися відомим і молодим художникам, студентам академії на щорічній виставці «Світ фарб». З минулого року — і українським митцям. «Це чудова нагода нашим студентам показати своє і подивитися на творчість інших. Ми вже не мислимо нашу академію без галереї», — стверджує т.в.о. ректора Світлана Смане.
Валентин Даниленко підкреслює: «Я надто добре знаю, як важко виживати художникам. Поки одну картину куплять, потрібно з десяток написати. Наша галерея не займається комерцією і продажом. У нас все безкоштовно, митці не платять нічого.
Ось Катя, я ж про неї мало знаю. Як вона створює роботи, при тому, що у неї своїх проблем достатньо. Вона розуміє, що вона тут чужа, їй треба звикнути. Це дуже складно».
Можливо, саме робота над картинами надає можливість тим, хто вміє або тільки намагається писати, долати стрес і висловлюватися про пережите на полотні. Для глядачів це не менш важливо, художники — це особливі люди, із загостреними почуттями, які вміють висловити у фарбах, постатях те, що нас усіх хвилює. Від осмислення мінливості навколишнього світу до найпотаємніших думок.
«У нових роботах Катерина стала м'якшою. Я пояснюю собі це тим, що повітря і барви у нас в Латвії зовсім інші», — вважає Валентин Даниленко. А у Катерини своя думка: «Тут мені подарували олійні фарби і сказали — спробуй, не бійся. Раніше були тільки акрил і акварель. Олія — інші кольори й відтінки, м'якші. Але
мені все одно хочеться яскравого. Я намагаюся знайти яскравість».
Кожна картина й образ обов'язково знайдуть своїх шанувальників — і з півтонами, і з дивовижними композиціями, і з пишністю образів.
А яскравість... У наше життя і вона повністю повернеться — коли настане справедливий мир в Україні.
