● Це — авторська версія тексту українською.
Авторскую русскую версию текста можно прочитать тут.
Tulkojums latviski pieejams šeit.
На жаль, мої аргументи про те, що їх проводять чудові професійні фахівці, що це безкоштовно і що вони допоможуть зняти внутрішнє напруження, її не переконують. Напевно, я взагалі не з того почав або виявився не тим авторитетом, до якого прислухаються.
Хоча... От ставлю себе на її місце:
можливо, і я б теж відмахнувся або навіть образився — я що, хворий якийсь? Так і ходимо зі своїм болем,
бо, по-перше, нікому ні на що скаржитися не можна, не так ми виховані. А, по-друге, що це за психологи такі, незвично ж відкритися перед незнайомою людиною, а тим паче щось детально розповідати про себе.
У міжнародному переліку хвороб немає такої — «синдром біженця», хоча наслідки цього стану наявні практично в усіх українців, які залишили домівку та країну: втрата сну, затяжна депресія, психічні розлади, дратівливість, тривожність, що негативно впливають на життя (у побутовому розумінні) та на здоров'я (у найпрямішому, медичному) людей. І навіть якщо явних ознак погіршення стану немає, це ще не означає, що в людини все добре з ментальним здоров'ям. За прогнозами ВООЗ, унаслідок війни в майбутньому близько 15 млн українців потребуватимуть психологічної підтримки, з них 3-4 млн — медикаментозного лікування.
Надія Вороняк, досвідчена українська лайф-коуч та менторка, переїхала до Латвії в березні 2022 року і з перших днів війни допомагає біженцям впоратися з психологічними проблемами. Вона радить почати з малого: «Травми є у всіх, хто зіткнувся з війною. Когось вона зачепила більше, когось менше, але потрібен вихід внутрішнього болю назовні. Чинити можна по-різному — наговорити свою розповідь на диктофон, записати на папері, працювати з фахівцем. Це, звісно, найкраще. Просто поговорити з кимось, виговоритися — навряд чи допоможе. На жаль, мало людей володіють навичками емпатії і вміють просто вислухати, не даючи порад.
Біль треба випустити, і жити далі».
Про психотерапевтичний ефект публічного розкриття своїх переживань, звільнення від загнаного всередину болю розповідали герої однієї з моїх статей. Хтось може бути сильною особистістю і справляється самостійно. Можливо, йому здається, що вже впорався. Але, як зазначають фахівці, у будь-який момент, навіть якщо фізично людина перебуває за межами України, її психологічний стан може погіршитися від, наприклад, перегляду фото з місця трагедій чи новин. А якщо — не дай Боже! — це погані вісті з рідних місць або стосуються близьких людей?!
«От уявіть,
мільйони українців починають ранок із читання повідомлень у чатах своїх рідних міст і регіонів. І перша думка у них не про те, яка там погода. А про те — були прильоти чи ні, зачепило чи обійшлося. І так щодня.
Якщо був обстріл, знов-таки обов'язково потім зателефонувати тим, хто там залишився і ніяково запитати — як ви там? Які нерви це витримають і в кого?», — розмірковує вголос Ярослава, графічна дизайнерка з Києва.
У чому ж той рецепт, який допомагає українцям жити далі й не збожеволіти, не накопичувати психологічних травм, не закриватися у своїй «мушлі», уникати забарвлювання навколишнього світу в сірі відтінки, боротися з агресією, що періодично виривається? Взаємовиручка і допомога один одному. Ось що рекомендує Надія Вороняк: «Це все відбувається поступово і для самої людини непомітно. Якщо ви помітили, що у близької людини змінилася поведінка, вона замкнулася, стала агресивнішою, депресивною, це привід задуматися. У такому разі варто повідомити людині про ваші спостереження та запропонувати звернутися до психолога, адже
людина може не помітити своїх змін, а наслідки можуть бути незворотними».
Місць і програм, у яких допомагають українцям упоратися з психологічними проблемами в Латвії, дуже багато. Для цього створено спеціальну інтерактивну мапу, на якій можна вибрати відповідний напрям, а також інформація є на сайті Міністерства охорони здоров'я. І це не тільки підтримка психотерапевта. Практично будь-яка програма, яку реалізують громадські та релігійні організації, має на увазі активне спілкування і залученість, а отже, вихід із тієї самої «мушлі» самотності — малювання, робота з бісером, настільні ігри, ліплення, екскурсії, вивчення латиської мови — на будь-який смак. Люди відчувають себе серед своїх, спільна діяльність зближує і на деякий час приходить спокій, а думки приводяться до ладу.
Є й інші об'єднуючі та дуже значущі справи для українців — це допомога ЗСУ. Плести маскувальні сітки, виготовляти окопні свічки, збирати необхідні для перемоги речі та обладнання. Власною
зайнятістю людина компенсує свою тривожність, а відчуття причетності до важливої спільної справи значно покращує її стан.
А якщо вже зовсім несила? Надія вважає так: «Як методи профілактики — треба обов'язково ходити на природі, причому годинами, потихеньку, не поспішаючи. Ходіння провітрює мозок. Також універсальний засіб — писати вранці та ввечері. Це практика, яка допомагає вивантажити з голови думки. Писати все підряд, можна без розділових знаків, не дописувати слова, речення, потік думок, поки вони не закінчаться. Написав, порвав, викинув. Так — вранці або ввечері. Через деякий час цей потік починає зменшуватися, виникає ясність у голові, зникають нав'язливі думки і з'являються ті, які по-справжньому важливі».
І нізащо не здаватися.
Не в нашому це характері: «Не потурай журбі: вона тебе ножем під серце, а ти їй під ніс перцю!»
