● Це — авторська версія тексту українською.
Авторскую русскую версию текста можно прочитать тут.
Tulkojums latviski pieejams šeit.
Опитування для нашого проєкту «Добрі сусіди» загалом присвячене різним аспектам життя в Латвії: як відбувається інтеграція, що з працевлаштуванням, з дітьми, з психологічним станом, що хвилює, а що тішить. Ще рано робити якісь узагальнення, аналізом ми збираємося зайнятися пізніше, коли наберемо репрезентативну кількість опитуваних. Але деякі моменти вже помітно. Є кілька особливо гострих тем, і питання шкільної освіти для сімей з дітьми — на першому місці.
Софія з Київської області:
«Я ні-чо-го вже не розумію...
Навесні пройшла інформація, що в новому навчальному році всі українські діти обов'язково мають відвідувати латвійські навчальні заклади. А в мене донька переходить у шостий клас, вона два роки навчалася онлайн в українській школі і... ось таке рішення.
Що нам робити, я ніде не можу прочитати, що буде з 1 вересня... Я в шоці!»
Дійсно, навесні цього року Міністерство освіти і науки підготувало і внесло відповідні зміни до Закону про підтримку цивільного населення України. Стурбованість латвійської сторони зрозуміла, за даними Управління у справах громадянства та міграції (УСГМ), у Латвії перебувають 1842 українських дитини-біженця, які не зареєстровані в жодному навчальному закладі, і, ймовірно — ймовірно! — здобувають освіту в Україні дистанційно. Отже, відсутні повноцінні соціальні контакти, недостатньо проходить інтеграція цих дітей в суспільство.
Це все так. Але, наприклад, на думку ГО Gribu palīdzēt bēgļiem, просто взяти й
у наказовому порядку відправити всіх українських дітей до латвійських шкіл — не рішення.
В організації вважають, що має бути комплексний підхід, що включає і інклюзивні заходи, і набір додаткових вчителів і помічників для них, і роз'яснення батькам важливості відвідування латвійських шкіл, і можливість відвідувати факультативні заняття з української мови та культури, і багато іншого, що полегшує адаптацію українських школярів у новому колективі та мовному середовищі.
Їхню занепокоєність поділяють й інші українські та латвійські громадські організації — Ukraiņu-latviešu pērlītes і Latvijas bērnu labklājības tīkls. На їхній погляд, треба залишити за батьками та дітьми право вибору навчального закладу, у якому дитина здобуватиме освіту, включно з можливістю надання переваги формі навчання. Але для початку слід детально розібратися в причинах — чому частина українських дітей не хоче відвідувати латвійські школи.
Кожна мати чи батько намагаються захистити своїх дітей від стресових ситуацій. Всесвітня організації охорони здоров'я впевнена, що
неповнолітні біженці входять у так звану «групу ризику» за поширеністю психічних розладів, викликаних потрясіннями в їхньому житті.
І, коли я чую від української мами з Харківської області «Чому моя дитина має йти вчитися в незнайому латвійську школу, а не може продовжити освіту дистанційно в українській? Вона тільки нещодавно перестала кричати і прокидатися ночами від страху!», у мене зникають усі аргументи.
Але їх, ці слова переконання, треба обов'язково знайти спільними зусиллями обох сторін.
Чи залишаться в Латвії або чи повернуться в майбутньому в Україну діти та їхні батьки, і, якщо так, то коли? Це питання на сьогоднішній день більше риторичне. Навіть найраціональніші дорослі навряд чи зі стовідсотковою впевненістю дадуть відповідь на нього — в усякому разі в частині «коли».
«Я приїхала з донькою до Латвії з Києва на машині, у мене був кросовер KIA останньої моделі. І дехто говорив за моєю спиною, мовляв, чого вона просить допомоги, он яка машина і модний одяг. Я раніше добре заробляла у великій управляючій компанії, донька навчалася в престижній гімназії, а тепер у мене нічого немає — машину продала, а модний одяг роздала. Нам нелегко зараз, але я пишаюся своєю донькою, вона другий рік ходить до ризької муніципальної школи і переходить до 9 класу, тож вона за успішністю вже нарівні зі своїми співучнями», — розповідає Юля.
Повертаючись до проєкту змін до Закону про підтримку цивільного населення України в частині навчання в школах. Який результат? Інформаційний шум минув, суспільство долучилося до обговорення, Комісія з оборони, внутрішніх справ і запобігання корупції Сейму провела кілька засідань,
батьки напружилися і не розслабилися досі, а поправки не ухвалено.
Сейм на останньому засіданні перед канікулами питання не розглянув. Канікули триватимуть до вересня... Якщо дотримуватися логіки, наскільки це можливо в цій ситуації, отже, для українських дітей нічого не змінилося. І що тепер? І що ж далі? Дуже, дуже б хотілося отримати роз'яснення. Відсутність чіткої інформації завжди породжує чутки і приваблює шахраїв, охочих заробити на цій болючій темі.
І якщо відкинути крайнощі та емоції, зокрема й батьківські, потрібен, на мою думку, чіткий і зрозумілий поетапний план переходу на латвійську освіту для українських дітей.
Треба знаходити компроміс і вести діалог з усіма зацікавленими сторонами.
Часу до 1 вересня обмаль.
