Портрет на тлі війни. Ольга, волонтер із Харкова, що рятувала містян

Зверніть увагу: матеріал опубліковано 2 роки i 1 місяць тому

Є люди, які не знають, що таке «страх», для яких гідність — найвища цінність. Вражаюча історія Ольги Зміївської, волонтера та відомої громадської діячки з Харкова, яка вже понад 8 місяців перебуває в епіцентрі історичних подій, в улюбленому Харкові, намагаючись робити все можливе — й неможливе — для рідного міста.

  • Авторскую русскую версию текста можно прочитать здесь.

Уже 16 років Ольга присвячує значну частину свого життя благодійній, волонтерській та культурно-просвітницькій діяльності та вважає, що сами заради цього й варто жити — заради спроб зробити світ навколо добрішим.

Перший ранок повномасштабної війни Ольга зустріла в себе вдома, в Харкові, в своєму ліжку. Мирно спала і відчула вибухи. «Я піднялась і підбігла до вікна, припала до скла щокою і руками, відчула вібрацію і зрозуміла — почалася війна. Ці вибухи я не забуду ніколи, ці вибухи на все життя залишаться в моїй пам'яті як найстрашніші звуки, які я чула в світі», — згадує Ольга.

Незважаючи на досвід волонтера, Ольга не очікувала цієї війни: людина з позитивними мисленням, вона сприймала саму ідею війни як безглуздя, особливо у XXI сторіччі. І, хоча всі показники вказували на небезпеку, реальну можливість повномасштабної війни у сучасному суспільстві усвідомити було неможливо.

На жаль, Ольга не звертала увагу на тривожні новини та на власні інтуїтивні відчуття. Людина раціональна, вона була впевнена, що міжнародна спільнота зробить усе можливе, щоб не допустити війни.

У перші дні війни дуже багато людей, особливо ті, хто опинився під масовим бомбардуванням, як у Харкові, були дуже налякані, не розуміли, що робити, психіка не могла впоратися з шоком. Ольга встигла заправити автівку бензином, але спочатку не наважувалася вийти з дому. Минули довгі перші 36 годин війни, і Ольга вирішила, що вона повинна щось робити. Перше, що вона зробила, це написала пост у Facebook із закликом допомогти ЗСУ. На той момент Ольга вже мала контакт з військовими. Треба було виводити людей зі стану шоку та просити надавати допомогу ЗСУ.

Перші дні в Харкові були суцільним жахом, місто активно бомбардували. Ольга мешкає в самому центрі міста. Знаючи, що підходити до вікон небезпечно, вона, тим не менш, не могла втриматися і весь час дивилася крізь панорамне вікно на місто. Перед її очима відбулося бомбардування міської ради, їй навіть вдалося зробити відео цієї жахливої події на телефон з вікна власної квартири. Її друзі побачили його у соцмережах. Зараз це важко згадувати.

А вже за кілька днів було пряме влучення в будинок Ольги. Її квартира була розбомблена. На щастя, самої Ольги на той час не було вдома. Опинилася під завалами її сусідка, Її вдалося врятувати.

«Це було жахіття. Я розуміла, це найгірше, що могло статися, я втратила житло, але я вижила, я залишилася живою», — згадує Ольга.

Ольга — неймовірно смілива жінка, весь час війни вона ніде не переховувалася, після влучання в її квартиру вона мешкала у мами, на десятому поверсі будинку, звідки вчасно добігти до сховища, коли починається повітряна тривога, можливості немає. А в метро Ольга не хотіла переховуватися, бо психологічний стан, що там панує, дуже гнітючий. Тому вона, ризикуючи життям, залишається вдома. І сьогодні так само — не ховається.

Ольга розуміє, що має величезну стійкість до стресу, що робить її здатною допомагати іншим. «Якщо я буду піддаватися паніці, то хто буде допомагати людям?»

Вона евакуювала жінок з дітьми, літніх людей, допомагала грошима, бензином, брала свою волю в кулак, не зважаючи на всі страхи, що вирували в її душі. Саме це й допомагало їй вижити в той нестерпний час. Вона розуміла, що те що вона робить, більше немає кому робити.

У перші дні війни Харків зіткнувся з гуманітарною кризою: магазини, аптеки зачинені, людям нічого їсти. Показовий випадок: на другий тиждень війни Ольга з колегами по міжнародному клубу Rotary привезли в місто 200 тонн курятини, і тільки за два тижні її роздала людям міська влада. Але головне було досягнуто

Саме нагодувати людей та дати їм ліки — то були першочергові завдання.

«Ви бачите тільки верхівку айсберга, посмішку на обличчі. У душі всередині все розривалося від болю, від відчаю, від розуміння, що йде страшна агресія, що твою країну вбивають, що українців вбивають... Але тільки власним прикладом я могла показати людям, що ми не жертви, що ми герої».

Звісно, хотілося плакати від відчаю, але Ольга намагалася підбадьорювали людей, надати їм сил жити далі, незважаючи на весь жах, що відбувався навколо. Ольга робила живі відео з епіцентру подій, намагаючись підтримувати людей та надавати правдиву інформацію, випромінюючи внутрішню стійкість, та маючи завжди охайний та жіночний зовнішній вигляд. Неможливо уявити собі, але її фото- та відеорепортажі з самого епіцентру подій зазнали атаки ботів з РФ, її звинувачували її в тому, що кадри постановочні. Зважати на ці коментарі Ольга вважала нижчим своєї гідності.

«Дуже важлива підтримка, ми, українці, ми, харків'яни, підтримували одне одного», — каже Ольга. — Але

з перших хвилин війни мене підтримував весь світ». 

Друзі з різних країн світу пропонували Ользі свою допомогу, ділилися грошима, щоб вона мала змогу допомагати харків'янам. Ольга вдячна всім, хто не лише словом, але й ділом допомагав постраждалим жителям Харкова.

Сестра Ольги, Наталя Тесленко, взяла на себе відповідальні обов'язки логіста та за цей час привезла в Харків величезну кількість гуманітарної допомоги, що дозволило нагодувати майже 50 000 людей. Крім того, Ольга розповідає по самовіддану допомогу членів харківського клубу Rotary Multinational, які, не покладаючи рук, майже цілодобово допомагали харків'янам, долаючи гуманітарну кризу. Ольга вважає цих людей прикладом мужності та героїзму. Були дні, коли в них від напруженої роботи декілька разів на добу розряджувалися мобільні телефони, людей охоплював відчай та безсилля, але, незважаючи на це, вони продовжували наполегливо працювати.

Яка зараз, восени ситуація в Харкові? Це неможливо передбачити, цілу добу може не лунати жодного вибуху, а наступного дня — їх може бути декілька. Люди навчились жити в такій реальності, засинати під час вибухів, прокидатися, ходити до магазину. «Ми звикли жити в нових умовах, — каже Ольга. — Але Харків і зараз залишається дуже небезпечним містом!»

У місті не тільки проблеми з продуктами, однією з найбільш гострих була криза з пальним. Тривалий час були зачинені магазини, аптеки, не працює бізнес. «Коли я йшла містом, мені здавалося, що я залишилася в цьому місті одна», — зітхає Ольга.

Водночас, люди, що залишилися, дуже зблизилися, вони зустрічаються, підтримують одне одного, допомагають, спілкуються.

«Осінь приносить нові виклики», — говорить Ольга. Величезна кількість будинків пошкоджено вибухами, немає вікон — чи стін. Зараз місто готується до зими, до опалювального сезону, який доведеться витримати. Водночас, багато закордонних благодійників вже втомлені та виснажені. На жаль, у харків'ян немає можливості сказати самим собі, що вони теж виснажені. Тому доводиться шукати нові дотації. Наразі важливо те, що військові, які захищали місто протягом багатьох місяців, потребують реабілітації. Крім того, реабілітація терміново потрібна й людям, що втратили домівки. 

Ользі надзвичайну моральну підтримку надає її родина. Хоча зараз українці всі — як одна родина, але саме від близьких вона отримує найбільші душевні сили.

«Кожна людина щоранку обирає роль в суспільстві, яку вона буде виконувати. Ким вона буде? Жертвою чи героєм?» — саме з цими думками Ольга прокидається щодня та йде допомагати постраждалим харків'янам, літнім людям, дітям загиблих та —  нашим військовим. Коли Ольга бачить відчайдушну мужність захисників Харкова — це надає її наснаги шукати знов і знов можливості допомагати. 

«Кожного ранку ми обираємо своє життя. Чи бути нам вільними, чи рухатися нам до Європи, до прогресивного суспільства. Кожного дня, коли ти не робиш щось для прогресу, ти робиш щось для занепаду. Тому я обираю прогрес»,

— каже Ольга.

Звісно, Ольга залишається жінкою та звичайною людиною, має свої страхи, наприклад, після того , як вона побувала під авіаударом, вона боїться літаків. Але найкращі ліки від страху — то допомога іншим, а страх не повинен заважати йти далі.

Скалічене місто не може залишити байдужим, пошкоджені численні будинки, дороги, інфраструктура, дитячі майданчики — але все це можна з часом відбудувати. Найгострішою проблемою зараз Ольга Зміївська вважає необхідність психологічної реабілітації військових та постраждалих харків'ян. Це питання, яке не можна відкладати, тому Ольга терміново шукає благодійників, здатних допомогти грошима для створення центрів реабілітації.

Ольга всім серцем любить своє місто: «Настрій у нас бадьорий, нас неможливо поставити на коліна, навіть такий поранений, Харків залишається дуже чистим, охайним та квітучим. Це справжнє місто-герой!» 

Помилка у тексті?

Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter щоб відправити фрагмент тексту для виправлення редактору!

Будь ласка, виділіть у тексті відповідний фрагмент і натисніть Сповідомити про помилку.

Пов'язані статті

Більше