● Це — авторська версія тексту українською.
Авторскую русскую версию текста можно прочитать тут.
Tulkojums latviski pieejams šeit.
Хоча будь-які зміни — наприклад, у податковому законодавстві — безпосередньо стосуються й українців теж. Згідно з останніми даними Служби державних доходів, у Латвії офіційно працюють 8408 цивільних мешканців України, отже, вони платять податки та інші відрахування до бюджету. Причому близько третини з них отримують (брутто, тобто до виплати податків) до 1000 євро, трохи менша кількість — 1000-1400 євро, у трохи більш ніж 20% — понад 1400 євро на місяць.
«Я півтора року тому навіть не замислювалася, скільки податків і в які фонди роботодавець платить з моєї зарплатні. Бухгалтерка нашого підприємства мені, звісно, намагалася все пояснити, але я розуміла тільки, що це великі відсотки від мого доходу. Головне тоді було інше — я була щаслива, що взагалі влаштувалася на постійну роботу», — розповідає Галина з Херсона, помічниця кухаря в ризькому ресторані. Тепер вона вже уважно стежить за можливими змінами податків у 2025 році, намагається зрозуміти, що таке «виправдані витрати», зокрема на освіту сина, на медичні послуги, — і як отримати компенсацію.
Виходить поки що, чесно кажучи, не дуже добре. У Галини, і не тільки в неї, немає можливості найняти так званого «податкового консультанта». А при спробі розібратися самій виходить, як вона сама зізнається, ось що:
«Я починаю почуватися повною дурепою, плутаюся, дратуюся. Перекладаю роз'яснення податкової з онлайн перекладачем, і така нісенітниця виходить!»
Але рано чи пізно самостійно, або з чиєюсь допомогою збагне, варіантів інших немає.
Або ось ще одне несподіване, а хтось може подумати, що й невчасне запитання: українці, які працюють, роблять відрахування до Державної агенції соціального страхування (VSAA). Чи означає це, що в них у Латвії починають з'являтися пенсійні накопичення? Судячи з пояснень на сайті VSAA, така можливість є. Але я впевнений, що практично ніхто з українців детально ще не розбирався в самій пенсійній системі Латвії, з усією її специфікою, рівнями, розподільчим і накопичувальним, і це — не кажучи вже про те, щоб зрозуміти, кому краще віддати в управління свої кошти.
Але так далеко зазирати — не за теперішніх часів. Зараз би «не пишно, аби затишно». І напередодні зими українці, які стали здебільшого (близько 70 %) жителями Риги чи інших міст Латвії, зі зрозумілою неспокоєм очікували на новий опалювальний сезон. Точніше, не саму зиму, а комунальні рахунки. Точних даних немає, але з досвіду спілкування із земляками і з урахуванням реальних фінансових можливостей більшості з них, думаю, виявиться, що
українці орендують одно-двокімнатні квартири в п'яти-дев'ятиповерхових будинках ще радянської побудови в спальних районах. Тобто в доволі холодних панельках із центральним опаленням. Я й сам у такій живу.
Середня ціна оренди (знову ж таки без суворої статистики) — 250-300 євро на місяць. Лише одиниці можуть собі дозволити житло, яке дорожче й комфортніше.
Ну, і плюс комуналка та електрика. І якщо
минулої і особливо позаминулої зими нас цифри, що були проставлені у квитанції, збентежували,
то зараз, внутрішньо стиснувшись, ми підготовані, як і інші мігранти, що знайшли свій другий дім у Латвії.
Так і стаємо, рижанами, якщо не за народженням і постійним місцем проживання, то за фактом отримання та оплати рахунків. Муніципалітет фінансово допомагає тим українцям, у кого витрати на житло перевищують доходи. Кожен випадок розглядається в індивідуальному порядку. Це дуже важливо для тих біженців, хто ще не став на ноги. Система — така сама, як і для «справжніх» рижан, яким теж бракує коштів.
Рита з двома дітьми з Маріуполя майже два роки отримувала допомогу на житло, за цей час непогано вивчила мову, влаштувалася на роботу на підприємство зі збирання побутових електроприладів у Ризі: «Мені дуже допомогла фінансова допомога від держави й муніципалітету, особливо на перших порах, поки ми облаштовувалися й оговтувалися від шоку.
Прийшов час віддавати борги. Латвійцям теж непросто живеться, я це бачу».
Вона винаймає квартиру в Плявнієках, молодший син ходить до садочка, старший — до школи. Так склалося через війну, що спертися Риті нема на кого, тільки на власні сили, на синів, які передчасно дорослішають, доброзичливе ставлення латвійців, підтримку земляків і благодійні організації. А ще — на ретельне планування своїх достатків і витрат, пощастило, що за основною освітою вона економіст. Тому і для неї — новини про зміни в податковій сфері дуже актуальні і, на жаль, нервові.
І для всіх нас злободенними є ціни в магазинах на товари та різні послуги. Начебто інфляція призупинилася, а овочі та фрукти подорожчали, яйця і вершкове масло теж...
Не роблять ціни відмінностей у національностях і громадянствах.
Зростання витрат — це, м'яко кажучи, неприємно. Періодично опускаються руки через усвідомлення того, що ніяк не можеш вплинути на ці процеси, а їх прийняття чи ні суті того, що відбувається, не змінює. Але, порівняно з тим, що багато українців уже пережили, через яке пекло пройшли, ці хвилювання зовсім не привід для зневіри.
Усередині нас чіткий настрій — вижити, допомагати Україні та її воїнам, повернутися додому і обов'язково побачити перемогу.
