● Це — авторська версія тексту українською.
Авторскую русскую версию текста можно прочитать тут.
Tulkojums latviski pieejams šeit.
Для багатьох тисяч українців, які перебувають у Латвії під захистом, такий день — 4 березня наступного року. Управління у справах громадянства та міграції звернулося до них із проханням не зволікати і подавати відповідні документи, щоб своєчасно оформити посвідку на проживання, продовживши на рік статус тимчасового захисту. Рішення про це ухвалено Радою Євросоюзу для понад 4 мільйонів українців, які рятуються від війни. (Як людина, яка продовжує раз на рік посвідку на проживання в Латвії, додам: Управління працює чітко, кваліфіковано і завжди доброзичливо роз'яснює всі нюанси).
Взагалі тема майбутнього в розмовах з українцями з різних куточків Європи виникає дедалі частіше. Особливо хвилюються ті, хто вирішив пов'язати свою долю на якусь довгострокову перспективу з новою країною. Людмила з Кривого Рогу розмірковує: «Я відкрила в Даугавпілсі невелику майстерню з виробництва сувенірної продукції та біжутерії. Робимо з кераміки, глини, пластику, з українськими та латвійськими мотивами. Занурююся в тонкощі бухгалтерської звітності, податків, маркетингу. Але іноді мене наче підкидає — що буде зі мною і моєю справою, коли закінчиться тимчасовий захист?»
Дехто із читачів цієї статті запросто може обуритися: з чого би українцям про це думати! Дали виплати, надали допомогу — а їм мало?! Ставити так питання докорінно невірно, на мій погляд. Ідеться про людей, які активно інтегруються в економічне, громадське життя Латвії, і яких, до речі, не так уже й мало: згідно з різними соціологічними дослідженнями, у країнах ЄС і, зокрема, Латвії вже близько 30% від усіх біженців хотіли б залишитися. Причини у всіх різні: нікуди повертатися, розвивають свій бізнес, успішно працюють за професією, придбали нерухомість, діти пішли до шкіл і вступили до ВНЗ, країна і люди сподобалися...
Наприклад, лікарі. Ще два роки тому Латвійське товариство лікарів видало дозвіл на здійснення практики більш ніж сотні лікарів і стоматологів з України. Нині їх уже близько двохсот, вони працюють у поліклініках і лікарнях по всій країні. Знаю з відгуків латвійців, що вони оцінили кваліфікацію і намагаються потрапити на прийом саме до них. Ну, а українці, ясна річ, теж прагнуть до земляка, якщо виникає така потреба. (Це в жодному разі не означає, що хтось кращий чи гірший: для нас такий фахівець — це ще й можливість поговорити зі «своїм» і, можливо, відвертіше на щось поскаржитися, і надія, що тебе ще краще вислухають).
До речі, нам усім, потенційним і реальним пацієнтам у Латвії, пощастило, що українських лікарів брали на роботу без зайвого потоку паперів із печатками. Є сумний досвід Німеччини, в якій 1400 лікарів з України очікують на визнання кваліфікації, а домоглися його тільки 187 осіб. Причина — горезвісна німецька масштабна бюрократія, яка паралізує процес.
Після двох років роботи в Латвії деякі лікарі почали задаватися питанням про перспективи. Аліна з Харкова, тепер терапевт в одній із Ризьких поліклінік, ділиться: «Те, що я працюю за професією, стало для мене порятунком. У мене була страшна депресія. Я сюди приїхала одна з сином, позаду залишилося важке розлучення з чоловіком. Подруга наполягла, щоб я підтвердила диплом, що виявилося і швидко, і нескладно, дяка за це владі Латвії... І ось два роки я працюю».
Аліні колеги допомогли швидко оволодіти латиською і заглибитися в специфіку місцевої охорони здоров'я. Пішли хороші відгуки пацієнтів. Але між собою українські лікарі обговорюють питання про «підвішеність» свого статусу. З одного боку — диплом підтверджено, є робота, з іншого — захист тимчасовий. Усі хочуть, щоб війна якнайшвидше закінчилася, але, значить, тоді статус скасують і...? І — що?
Варіантів усього два. Необхідно буде повернутися в Україну, оскільки із закінченням війни статус біженця буде припинено. Найімовірніше, країни перебування встановлять термін, протягом якого необхідно буде завершити свої справи і вирушити додому. Другий шлях — оформити посвідку на проживання на будь-яких інших доступних підставах.
Я знайомий з українцями, які вирішили залишатися і для цього вивчають усі законні варіанти можливої легалізації: отримання робочого контракту або відповідної візи, інвестування в майно або бізнес, вступ до вишу... Хтось замислюється про юридичне оформлення вже сформованих стосунків із місцевими громадянами — про укладення шлюбу (чому ця справа інколи виявляється бюрократично вельми непростою, особливо для біженців з окупованих територій — розмова окрема).
Так чи інакше питання, яке їх цікавить сьогодні, — чи буде зараховано статус тимчасового захисту. На нього відповіді поки що немає.
І, на мій погляд, недалеко той час, коли країнам ЄС доведеться (може, підготовка вже триває, просто ми не знаємо) визначитися, кого вони волітимуть у себе втримати, і яким чином це буде зроблено. Я розумію, що це дуже делікатна тема, але робити вигляд, що її не існує, не означає її зникнення.
І щойно вона почала лунати і в українському співтоваристві, одразу з'явилися всілякі консультанти і всезнаючі особи, які в кращому випадку стали давати поради, а в гіршому — пропонувати свої послуги з «вирішення питань». Проста порада — женіть їх геть. Гроші втратите на 100% і статусу захисту можете позбутися. Управління у справах громадянства і міграції Латвії — прозора і відкрита організація і єдина, у якої є відповіді на ваші запитання. І — так, «рішення поки що не ухвалено» — це теж відповідь.
Кожна голова має свій розум.
