● Це — авторська версія тексту українською.
Авторскую русскую версию текста можно прочитать тут.
Tulkojums latviski pieejams šeit.
Був і в мене такий знайомий мислитель, батько мого близького друга, з густою охайною бородою, сумними карими очима, в яких ховалася, як він сам з іронією говорив, «скорбота всього єврейського народу». Вечорами він любив сидіти у велетенському кріслі в компанії двох собак і великого галасливого папуги. З його вуст періодично сипалися неперевершені умовиводи. Розуміння сенсу деяких із них до мене прийшло тільки з роками.
Одне з них я згадав зовсім нещодавно: «Олексію, запам'ятай, у людини має бути три своїх майстри — перукар, стоматолог і лікар. Причому, що це за фахівець із лікарської справи, ти зрозумієш потім, із віком, а не зараз, коли вам по 18 років. А ось перукаря і стоматолога вже придивляйтеся».
На жаль, давно немає його на білому світі, а друг мій помер від COVID. Сама ж настанова по життю на початку неусвідомлено, а потім цілеспрямовано виконувалася. Знаходив свого перукаря, потім знову його шукав, оскільки через роботу доводилося міняти міста і країни. Затим, як не сумно, прийшов час стоматолога — і все повторювалося. У тему лікарів заглиблюватися не хотілося б, але й тут довелося шукати.
І, здавалося б, прийшов я нарешті до якоїсь стабільності — всі майстри зібрані, побут налагоджений, мені комфортно, фахівці не просто хороші професіонали, а й поговорити з ними можна на різні теми. Мій маленький світ, за всієї його недосконалості, став цілком затишним і прогнозованим хоча б на якусь перспективу.
Наївний мрійник. Лютий 2022 року мій світ перевернув і знищив. Не тільки мій — мільйонів українців.
Хтось скаже, мовляв, яка дрібниця порівняно з кривавим глобальним загальноєвропейським катаклізмом, породженим повномасштабним вторгненням Росії в Україну. Ось нехай ці політологи і політики і мислять широко (що їх, щоправда, періодично і підводить). Люди — це не цифри, а конкретні долі та життя.
Отже, нам треба було створювати все наново, на новому місці, у новій країні, в оточенні поки що зовсім незнайомих людей. І тут проблема навіть не в тому, що багато хто рахує дні до моменту, коли зможе повернутися в Україну, а хтось вирішив залишитися в Латвії назовсім. Свої «три майстри» можуть знадобитися кожному з нас у будь-який момент.
Вибудувати нові соціальні зв'язки українцям вдається. Звісно, «не так хутко робиться, як мовиться», але після приблизно півроку життя в Латвії людина через знайомих, соціальні мережі, методом спроб і помилок знаходить для себе прийнятного фахівця у сфері послуг або медицини.
Ми з колегами з Biedrība “Eiropa: būt kopā” з травня по жовтень цього року провели невеличке дослідження цільових груп українців на цю тему (їхні результати та аналіз будуть надані на початку грудня). На підставі анонімних опитувань та анкетування можна дійти висновку — переважна більшість (70%) таких спеціалістів уже знайшли та звертаються за потреби (лікарі, перукарі тощо). Якщо раніше мені доводилося чути, що українці шукають виключно земляків, то зараз це не так. Звісно,
спочатку, коли все було незнайоме й незрозуміле, шукали «своїх».
Тепер же вподобання розділилися практично порівну — 53% намагаються знаходити земляків, а решту цілком влаштовують місцеві фахівці.
А ось причини пошуку «своїх» теж вкрай цікаві й дуже добре характеризують українців. Насамперед, ми хочемо їх підтримати (41%) і тільки потім стоїть питання мови і більшої довіри. Одна жінка з опитаних у відповідях на запитання анкетування написала «Шукаю професіоналів за відгуками в соціальних мережах, незалежно від національності». Зрештою, так і має бути. Але важко звикають до того, що «не можна швидко потрапити до лікаря, коли це необхідно, через черги на безплатне обстеження» і «дуже дорога платна медицина».
Але все одно — звикання до життя в новій країні йде складно. Більше половини опитаних досі подумки залишаються в Україні, що, безумовно, позначається на їхньому психоемоційному стані. Звідси й невпевненість у собі, у завтрашньому дні, занепокоєння про дітей. І якщо вам здається, що он та молода жінка-українка в кав’ярні весела і здається безтурботною, то, повірте, це не так. У душі в неї біль і смуток.
Добре, що обговорити всі ці теми українцям є де і з ким. Справжніми центрами комунікації стали численні громадські та благодійні організації по всій Латвії, культурологічні та мовні курси. За нашими спостереженнями, українці загалом задоволені рівнем спілкування між собою (43%), але більше половини хотіли б контактувати частіше. І дуже багато хто зазначав, що «бажано більше спілкуватися з латвійцями». Сподіваюся, згодом це неодмінно станеться, адже в нас прямо зараз у цій країні багато спільних просто людських клопотів і турбот — діти, кохана людина, дім, здоров'я, безпека.
І в кожному з нас є той мудрець, який готовий поділитися своїм життєвим досвідом.
Який ніяк не захистить від помилок, але хоча б застереже від них.
