● Це — авторська версія тексту українською.
Авторскую русскую версию текста можно прочитать тут.
Tulkojums latviski pieejams šeit.
До початку повномасштабної війни в Україні Світлана в рідній Полтаві працювала в торгівлі та впевнено просувалася по службі — від продавця до головного бухгалтера. «Одного разу чоловік моєї сестри, досвідчений гонщик, покликав мене із собою подивитися самі перегони. І я захворіла на автоспорт. Траса, машини, швидкість — це все зовсім інший світ, драйв, до якого звикаєш і потім сумуєш за ним, — розповідає Світлана про те, як у її розмічене колонками цифр життя прийшла зовсім інша частина. — Організатори постійно залучають волонтерів для допомоги в організації перегонів уже на самій трасі. Дізналася, що і я можу приєднатися до них. Потрібно було пройти навчання та отримати ліцензію від Автомобільної федерації України (АФУ — О. П.) і — приступати».
Світлана пройшла спеціальний курс, склала тести, отримала ліцензію і практично відразу потрапила на перші перегони. З 2019 року і до початку «великої» війни, Світлана була маршалом на кількох мотогонках і картингу в різних містах України, а також в Азербайджані — на одному з етапів чемпіонату світу з автоперегонів у класі «Формула-1». Вона зрозуміла, що вже не зможе без емоцій, які народжуються на трасі від запаморочливих віражів, від швидкості розвитку подій, від того особливого «перегонового» кайфу.
«Коли війна почалася, я не думала, що вона затягнеться...
Я не вірила! У нас усіх життя і плани — ну яка може бути війна?
Напевно, моя психіка просто не допускала руйнівних думок», — згадує Світлана.
Не вірячи, що війна надовго, і збираючись незабаром повернутися в Україну, Світлана не поїхала просити захисту в Європі, а полетіла до подруги в Іран: «Тепло дуже люблю. Подруга та її сім'я приймали мене, як найкращу гостю. Моя віза була на три місяці, і я була впевнена, що за цей час війна в Україні закінчиться».
Світлана розповідає, що весь час перебування в Ірані на адресу України та українців від простих людей чула лише слова підтримки:
«Там не розуміють цієї війни. Нам бажали перемоги і засуджували свій уряд за підтримку Росії».
Але іранська віза закінчувалася, а війна в Україні розгоралася. Тим часом одна із сестер-трійнят Світлани поїхала до Латвії й осіла в Лієпаї. Світлана попрямувала за сестрою: «Так я і потрапила до Латвії. У червні 2022 року».
Латвія прийняла гостинно, Світлана взялася за мову, точніше, мови — відразу пішла на курси латиської, а пізніше — підтягувати англійську.
У липні 2022-го в Лієпаї проходили етапи європейського та латвійського чемпіонатів Tet Rally Liepāja. Світлана також брала участь — але ще тільки як глядач. Це був такий період, «незрозумілий», як каже вона, «коли чекаєш і чекаєш, що ось-ось тобі скажуть, що можна вже повернутися додому. Я думала, у вересні поїду...»
Невдовзі Світлана побачила інформацію, що організатори чемпіонату світу автоперегонів Formula 1 за програмою міжнародного обміну запрошують дівчат-маршалів до Сінгапуру на Singapore Grand Prix 2022: «Я була на “формулі” у 2019 і 2021 роках, і подумала — чому б і ні? І подала заявку».
Незабаром Світлані прийшла відповідь — її серед 24 дівчат з усього світу відібрали маршалом на найголовніші спортивні перегони світу: «Знаєте, якби мене не взяли, можливо, я б і поїхала в Полтаву. Ми відлітали в Сінгапур у вересні, і у вересні ж була моя умовна “точка повернення” додому».
До моменту повернення з Сінгапуру стало зрозуміло: додому Світлана потрапить ще дуже нескоро. Вона написала до спортивної Латвійської автомобільної федерації — є досвід, є українська ліцензія і є бажання приєднатися до латвійської команди маршалів: «І знаєте — відповіли дуже швидко».
Усе в житті Світлани крутиться навколо розкладу автоперегонів. Її справжні емоції — там, на треку, весь інший час — підготовка до тих кількох днів, які Світлана проводить зі своєю командою на змаганнях.
«Мені не складно встати о п'ятій або навіть третій ранку, щоб вчасно потрапити на перегони.
За цей час ми вже всі перезнайомилися — просто сідаємо в одну машину і їдемо. Якщо перегони в Ризі, то ми так і виїжджаємо — дуже рано. Якщо в Литві — то поспати можна трохи довше», — сміється вона.
Колектив маршалів у Латвійській автомобільній федерації дуже дружний, зауважує Світлана. А ще, каже вона, тут багато жінок-маршалів — приблизно у співвідношенні 40 до 60, тоді як в Україні — 10 до 90: «Не знаю, чому так. Причому я бачила тут жінку, у якої вже кілька десятиліть досвіду роботи маршалом на автотреку».
У документах автомобільних федерацій написано так: «Маршали забезпечують безпеку на перегонових трасах і несуть відповідальність за безпеку пілотів і глядачів, і розміщені на постах у небезпечних точках навколо траси, щоб допомогти пілоту в разі будь-яких зіткнень, аварії або проблеми».
Якщо простими словами — саме маршалів ви бачите біля гоночної траси в уніформі. Без них просто нічого не вийде: перегони — надскладний в сенсі організації захід. І кістяк цієї організації — саме маршали.
«У Баку було 1200 маршалів, а в Сінгапурі — 1500, і в кожного свої функції», — пояснює Світлана. Є маршали піт-лейну (частини траси для перегонів, де розташовуються бокси команд, що беруть участь у перегонах), маршали випуску, прапор-маршал, трековий маршал, і навіть пожежні маршали: «Я зазвичай виконую роботу прапор-маршала і маршала на старті. Траса поділена на сектори, а сектори — на пости. Загальні правила однакові, але кожна гонка має свою специфіку, і кожна дисципліна, відповідно, свої важливі особливості. Усі маршали постійно проходять інструктажі. Особливо взимку, або на початку весни — перед сезоном автокросу». Програми тренінгів маршалів теж залежать від спеціалізації та дисципліни. Можна приїхати до Риги, можна підключитися онлайн, уточнює Світлана.
Завдання Світлани як прапор-маршала — наглядати за тим, що відбувається на «її» ділянці, доповідати пілотам і старшому маршалу про небезпеки по рації або сигналізуючи прапорами. Також
стежити — за дотриманням пілотами правил і тим, щоб на трасі не було сторонніх предметів або, не дай Боже, людей.
На автоперегонах у Баку пілот потрапив в аварію у швидкісному секторі практично на очах Світлани: «На наступному від мене посту. Хоча вже біля мене пілот почав чиркати машиною бетонні загородження, його кидало з боку в бік, було зрозуміло, що, швидше за все, буде аварія... Так і сталося — машину занесло і розвернуло. Я вперше бачила таке не по телевізору, а наживо».
Те, що ми бачимо «в телевізорі», відрізняється від того, що бачать маршали на трасі, розповідає Світлана.
По-перше, звісно, це пілоти. Відомі гонщики завжди є на «формулі», і багатьох Світлана вже бачила не раз. Але
правила дуже жорсткі: фотографувати не можна, спілкуватися — теж.
«Мій улюбленець — Шарль Леклер (автогонщик із Монако, пілот команди Ferrari, учасник чемпіонатів світу Formula 1 — О. П.). Я за нього завжди вболіваю. На перегонах показую йому сердечка і відправляю повітряні поцілунки, але, поки складу цей реверанс, мій улюбленець давно поїде! Ми його називаємо принцом Монако», — сміється Світлана.
По-друге, це емоції — навіть глядачі, які перебувають прямо за Світланою, не бачать перегонів, так як вона: автівки пролітають просто під постами прапор-маршалів. Світлана бачить пілотування на межі людського організму крупним планом: «Пости флаг-маршалів біля самого краю гоночної траси. Швидкість, миттєва зміна ситуації, спроби, іноді вдалі, іноді ні, пілотів її контролювати. Події на трасі можуть миттєво вийти з-під контролю пілотів і перевернути все з ніг на голову! І, звісно, непередбачуваність результатів на фініші. Це захоплює мене повністю!»
По-третє — вся «кухня» перегонів. Уже зараз організатори працюють над проведенням авто— та мото-змагань у 2025 році. Для багатьох перегонів уже визначено дати та виконано велику частину підготовки: «Наприклад, потрібно отримати погодження від місцевої влади: якщо траса проходить містом — потрібно забезпечити безпеку людей і розробити правила відвідування ними перегонів, чи є обмеження руху на цей період і так далі».
Після Сінгапуру і Баку, вже цього року, Світлана була маршалом на Чемпіонаті світу з автоперегонів Formula 1 і в Голландії: «Спали в наметах! І ці
п'ять ночей я думала, що мій намет разом зі мною знесе голландським вітром»,
— сміється вона.
За майже два роки перебування в Латвії Світлана працювала щонайменше на десяти різноманітних перегонах тут і також провела їх кілька в Литві. За умовами організації автоперегонів — робота маршала безкоштовна, по суті — волонтерство.
«На перегонах я не через гроші, як ви розумієте.
Жити на щось потрібно, тому на початку 2023 року, коли точно стало зрозуміло, що я тут надовго, а накопичення закінчуються, я влаштувалася на роботу», — каже Світлана.
Тож у будні вона — офіціант у ресторані при одному з лієпайських готелів. Починала, до речі, посудомийницею: «Моя робота в ресторані починається о шостій ранку. І це для мене дуже важко. Але що дивно — якщо ми виїжджаємо з Лієпаї о п'ятій ранку до Риги до старту автоперегонів, жодних складнощів від раннього пробудження я не відчуваю. Тоді я більше в передчутті цікавого дня».
Маючи на руках календар автоперегонів Латвії (і не тільки), Світлана ретельно вираховує, як поєднати «буденну» і «вихідну» роботи.
Світлана легка на підйом і непосидюча. Сміється: «Ми, три сестри, коли росли — мене мама, напевно, найбільше за «хвостик» ловила».
«Я ось думаю — а чи не переїхати до Риги?
Усі події там, звідти зручніше дістатися до всіх гоночних трас, — міркує вона. — Там життя кипить — і мені цього дуже не вистачає!»
