● Це — авторська версія тексту українською.
Авторскую русскую версию текста можно прочитать тут.
Це повнометражний документальний фільм-дослідження про події в Україні після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації на її суверенну територію.
Автори стрічки досліджують питання: чому коли, здавалося б, людство вже все знає про наслідки воєнних зіткнень, війна змогла знову розпочатися. Імовірно, дискутують у фільмі українські історики, політики та громадські діячі, причиною в тому, що Росія так жодного разу й не понесла покарання за жоден організований нею військовий конфлікт. А їх починаючи з 1991 року налічується 14 по всьому світу.
У фільмі також досліджували історичні питання: зародження Русі, держави від якої й пішла сьогоднішня Україна, а також виникнення Московського царства; питання ментальності — теза про те, що для росіян характерна покірність перед владою, а для українців важлива воля; говорили й про пропаганду, на якій будується сьогоднішня війна Росії проти України.
Стрічка ґрунтується на унікальних архівних матеріалах, документах, історичних фактах і розповідях очевидців, також у фільмі відображено хроніку військових дій в Україні в перші місяці російського вторгнення.
У юрмальському волонтерському центрі фільм дивилися українці, які проживають у країні під тимчасовим захистом, а також українські військові, які проходять у Латвії реабілітацію після поранення.
Були також і латвійські волонтери, які допомагають Збройним силам України. Серед них — юрмальчанин Паулс Рожанс, який на запитання про враження від фільму LSM+ сказав наступне:
«Пропаганда переінакшує все. Історія Росією переписується і підноситься людям так як зручно тому, хто її переписує. Для мене люди, які не аналізують події, це як люди без розуму. Як комп'ютери Pentium 3, куди неможливо завантажити операційну систему Widows XP. У них настільки мала оперативна пам'ять, що зрозуміти щось поза цією зоною вони просто не в змозі.
Так і ці люди: вони не розуміють, і найстрашніше для мене — вони й не прагнуть розібратися в тому, що відбувається в Україні.
Що робити? Моя думка така: таких, які накачані і транслюють російську пропаганду, в Латвії точно бути не повинно».
Віталій Бей, військовослужбовець, відзначив змістовність фільму. Він служить у ЗСУ, а також представляє Україну в Палаті регіонів Конгресу Ради Європи. Зараз після поранення Віталій проходить реабілітацію в Латвії. Цей фільм потрібно дивитися, щоб зберігати єдність у боротьбі з окупаційними військами, впевнений він:
«Фільм зі змістом. Тут є історичні факти, показані географічні карти України різних часів. Так, це все є в інтернеті, проте довіри до інформації у фільмі більше, оскільки все там структуровано і показано причинно-наслідкові зв'язки: що ж таки послужило основою початку цього російського вторгнення в Україну. Тут є об'єктивний погляд на війну.
Приміром, я ніде окрім цього фільму не бачив коментаря президента Кучми щодо того, як ми віддавали своє ядерне озброєння і як це обернулося потім проти нас, українців.
Фільм спонукає думати, аналізувати і розуміти, що роздробленість, розрізненість не сприятиме перемозі. Тільки об'єднуючи свої сили, ми виграємо війну».
Ігор Самсоненко з Одеської області небагатослівний. На війні був розвідником, служив на півдні та сході України. За час служби побачив багато чого і отримав серйозні поранення. Усе що показали — чиста правда, каже він:
«Усе це бачив на власні очі. Війна — страшна річ, і нікого не щадить. Цей фільм потрібно показати всьому світу і всі повинні його подивитися».
Серед глядачів — Іван. Для побратимів — «Наві». Він добровольцем із перших днів війни став на захист рідного Києва. Прізвище своє не називає. Фотографувати не дозволяє теж. До війни був інженером-механіком. Війна змусила стати навідником, керував роботою свого підрозділу. Про фільм каже, що він складний, і як би парадоксально це не звучало — його свідомість відмовляється приймати той факт, що в Україні війна:
«Були важкі моменти на початку хроніки. Київ, який захищається... Це ж усе відбувалося на моїх очах. Я теж там був. Буча та Ірпінь... Після того, як над нашим будинком пролетіла ракета, я відвів свою сім'ю до бомбосховища, і пішов добровольцем. Був у боях, поки не отримав поранення.
В окопах ти не думаєш про те, чому війна почалася і в чому причина.
Ти просто робиш свою роботу разом із побратимами, бо є конкретне завдання. Однак були й дискусії між нами. Так, те, що Росія не несе покарання за те, що вона робить, — це розв'язує їй руки. Це так і працює: якщо хулігана не поставити на місце, не покарати його, він вдарить вдруге.
Війна — це страшні речі. Скажу вам — я досі не можу повірити в те, що відбувається, що це насправді реальність і я бачу саме те, що бачу».
Військові, які проходять у Латвії реабілітацію, зазначають, що в Європі на щастя не більшість, проте досить багато людей, які не розуміють суті цієї війни. Зауважують, що бачать, як, не покладаючи рук, працює російська пропаганда.
Ще один волонтер, юрмальський підприємець Яніс Сіліс попри те, що фільм був українською мовою, зрозумів його зміст. Він упевнений — деяким європейським лідерам критично важливо подивитися фільм «ZЛО»:
«З першого дня війни ми сім'єю з Україною та українцями. Тому мову вже розумію добре. 98% сказаного зрозумів. А також зрозумів, що цей фільм потрібно буквально примусити подивитися деяких європейських управлінців: наприклад, Фіцо (прем'єр-міністр Словаччини) і Орбана (прем'єр-міністр Угорщини). Латвія — маленька країна, і ми робимо, мені здається, більше, ніж можемо. Тоді як інші країни — тільки погіршують військово-політичну ситуацію в Європі».
Показ фільму «ZЛО» транслювали одночасно в 34 країнах світу через відеозв'язок, таким чином організатори прем'єри оновили світовий рекорд. Зазначимо також, що в Німеччині, Чехії, Норвегії та низці інших європейських країн прокремлівськи налаштовані мешканці бойкотували показ фільму, проте трансляції все-таки відбулися.
